ВСО́ТУВАТИ (УСО́ТУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСОТА́ТИ (УСОТА́ТИ), аю, аєш, док., перех.
1. Те саме, що всмоктувати. А над степом злива нависає. Теплі краплі всотують лани (Ігор Муратов, Лірика, 1954, 43); Пісок давно росу всотав, Давно пішло вже сонце вгору (Павло Усенко, Шість, 1940, 31).
2. перен. Вбирати в себе, сприймати різні враження зовнішнього світу. Олександр з цікавістю дитини всотував у себе весь цей новий для нього світ (Петро Панч, II, 1956, 243); Він [Т. Шевченко] — у колі передових людей того часу. Всотує в себе все передове, живе, прогресивне (Олекса Десняк, II, 1955, 474).