ВСЛІД (УСЛІД), присл.
1. звичайно в сполуч. з прийм. за. Слідом, безпосередньо за ким-, чим-небудь. За Кармелем услід прийшла його дружина з дитинкою (Марко Вовчок, I, 1955, 362); Дід Дунай широко махнув рукою на панські ліси і ниви і вслід за рукою повів сивими задуманими очима (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 25);
// Потім, незабаром після чого-небудь. — Бігай-но, та швидко, по Тетяну.. Услід за цими словами почулася лопотнява босих ніг (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 309).
2. у знач. прийм., з дав. в. У напрямі віддаляння кого-, чого-небудь. Панна хорунжівна їй [Явдосі] І услід кричить: — І хустку, і весільну шишку тобі дам… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 206); З тугою, острахом і надією в очах дивилася вона [дівчина] вслід відступаючій частині… (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 87).