ВРОСТАТИ 1 (УРОСТАТИ), аю, аєш, недок., ВРОСТИ (УРОСТИ), ту, теш, док.
1. Рости в глиб чого-небудь. Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору (Панас Мирний, IV, 1955, 16); На крутих схилах п’ялися вгору берізки, міцно вростали в глиняний ґрунт розлогі дубки (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 386); На тому стирчаку ще десь узялись ялини; вони вросли в зазубні і стирчать голі, без гілля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 415); * У порівняннях. Саїд Алі стояв, немов уріс у землю (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 16).
2. перен. Органічно входити в кого-, що-небудь. Я розглядаю ніжну лінію шиї, м’який виріз на грудях.. Знаю, що пальці у рукавичках — як пелюстки троянди. Все воно укладається в мене, вростає, наче роками я його бачив і милував (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 419); Аня стримано зітхнула.. Слова старої матері вростали в її свідомість швидко і чіпко (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 171); Кожний великий поет тому великий, що коріння його страждань і блаженства глибоко вросли в ґрунт суспільності й історії (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 21).
3. перен. Заглиблюватися в землю, у сніг; осідати. Перед ними [палацами] безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 6); З підвітряного боку негайно ж виростали замети снігу, і машини щільно вростали в ті замети (Іван Ле, Право.., 1957, 250); Над самою водою висіла тут величезна скала [скеля], немов хата, вся вросла в кам’яну кручу (Іван Франко, III, 1950, 10); * Образно. Сестра — то була мала, а то, од братового добра, аж у землю вросла (Номис, 1864, № 9404).
ВРОСТАТИ 2 див. уростати 1.