ВРЕШТІ (УРЕШТІ), присл.
1. Нарешті, наостанку, зрештою. Знайшов урешті папіросу і закурив (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428); Прокинеться врешті народ там [на капіталістичному сході] титан! (Павло Тичина, II, 1957, 213).
2. У поєднанні зі сполучником а мав значення: а втім, а зрештою. [Орест:] Мені здавалось, що вам холодно, у вас аж руки тремтять. [Любов:] То не від холоду… а врешті не знаю, може (Леся Українка, II, 1951, 42); Прочув Остап, що бив дуже Євмен дочку, нікуди не став пускати.. А за тижнів два.. і весілля нібито гратимуть. Зажурився Остап .. А врешті й не зміг далі: .. налагодив косу, харчів торбу та й пропав з дому (Андрій Головко, II, 1957, 399).