ВІДВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВА́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Зважуючи, відділяти частину від цілого. Коли колгоспникам біля комори одважували хліб, на вулиці загуркотіла тачка (Семен Скляренко, Хазяїни, 1948, 241); Собі і жінці стільки ж відважив [хліба], а останнє заховав до себе (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 130); На цей папірець він тобі відважить десять фунтів жита (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 220).
2. перен., розм. Ударяти чим-небудь. Як одважить киякою, то хліба більш не їстимеш (Номис, 1864, № 3628); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї. Замість того, щоб одважити здачі, я пустився навтьоки (Юрій Яновський, II, 1954, 18).
♦ Відважувати (відважити) бебеха (стусана і т. ін.) — сильно бити кулаком. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? (Словник Грінченка); Корж методично відважував йому замашні стусани (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 52).
3. Відхиляти що-небудь важке. Солдат.. взяв лопату, Одважив груду сухувату, Поклав зернину — хай зроста (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 46); Відважити камінну плиту; Відважити двері.