ВІДВ’ЯЗУВАТИ

ВІДВ’ЯЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВ’ЯЗАТИ, яжу, яжеш, док., перех. Розв’язуючи, відокремлювати від прив’язі що-небудь прив’язане. Хто важниці відв’язував, хто воли виганяв за табір у поле (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 138); Одв’язує [чоловік] тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду з кухля і знов прив’язує (Леся Українка, III, 1952, 127); Вони вийдуть на берег уранці, одв’яжуть чужий човен і випливуть на річку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 384); Служники відв’язали від сідел ведмежі шкури (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 407);
//  Звільняти когось від прив’язі, робити вільним. Кат скочив на віз й, одв’язавши, звів Солоху й повів до стовпа (Панас Мирний, I, 1954, 69); Гнат відв’язав коня і, намацавши стремена, хвацько влетів у сідло (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 173).