ВІДРИВАТИСЯ

ВІДРИВАТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок., ВІДІРВАТИСЯ, ірвуся, ірвешся, док.

1. Відділятися, відокремлюватися від цілого внаслідок поштовху, потягнений або під дією власної ваги. З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 392); І нараз побачив, як відірвався від гілки лист осокора (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 3);  * У порівняннях. А сирота її в селі, її єдиная дитина! Мов одірвалось од гіллі, Ненагодоване і босе (Тарас Шевченко, II, 1953, 13).

2. перен. Відходити, віддалятися від кого-, чого-небудь. Москва залишилася позаду, але делегати якийсь час не відривалися від вікна вагона (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 171); І раптом у безмов’ї над рікою лунає тріск і гук — одна якась крижина одривається від берега (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 87); — Дівчино моя, краща од сонця, не маю сили одірватись од тебе! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 313); Кілька торпедних катерів разом відірвалися від причалу (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 263);
//  Стрімко підніматися з землі. Матроси вели густий вогонь з мінометів, кулеметів і гвинтівок, не даючи змоги ворожій піхоті одірватися від землі (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 129); Літак відірвався від землі і швидко набирав висоти (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 38);
//  Залишати когось далеко позаду або збоку; віддалятися. Ковпаківські розвідники могли відриватися на 100-200 кілометрів від з’єднання (Платон Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 37); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 393).

3. перев. у сполуч. зі сл. очі, погляд, перен. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Смутнії ж хороші очі молодої Кармелихи.. не відривалися від сусіди (Марко Вовчок, I, 1955, 357); Погляд її не відривався від рук завідувача (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 69); Дивилася йому в блискучі вугільно-чорні очі, ..від яких їй чомусь несила було відірватись (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 461).

4. перен. Переставати щось робити, чимось займатися. Ганна усміхається соромливо і шиє, не одриваючись (Леся Українка, IV, 1954, 221); Він узяв кілька томів Леніна і у вільний час не відривався від книг (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 283); Вона цілий день од роботи не одірветься (Панас Мирний, IV, 1955, 76).
♦ Відриватися (відірватися) думкою від кого, чого — переставати думати про кого-, що-небудь. На душі легше стає, коли одірвешся думкою од цієї пустині (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 157).

5. перен. Поривати зв’язки з ким-, чим-небудь; ставати далеким, відчужуватися. Відірвався від свого пня, від мужицтва і як лист дубовий не даюся ще осени, але в’яну (Василь Стефаник, III, 1954, 128); Мати ніч передумала — свавільна дочка бентежить, одірвалася, від хати, материного догляду (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 47);
//  Втрачати зв’язок із чим-небудь. Поет [П. Грабовський] вказує, що для розвитку передової літератури необхідно, щоб вона не відривалась від життя, від народу, боролась за прогресивні громадські ідеали (Історія української літератури, I, 1954, 489).
♦ Відриватися (відірватися) від землі — втрачати почуття реальності, зв’язку з ким-, чим-небудь. — Професор Куцевич людина, яка ніколи не відривається від землі (Натан Рибак, Час, 1960, 502).

6. тільки недок. Пас. до відривати 1.