ВІ́ДПУСТ, у, чол., церк.
1. Молитва, якою відпускаються гріхи. О. Яким тільки що відпуст прочитає (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 132).
2. Місцевий церковний обряд, під час якого масово відпускаються гріхи. Вона погодилась з Настею, чавіть обіцяла піти після жнив на відпуст відмолювати гріхи свої й доччині (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 57); * У порівняннях. Ось ідуть вони [звірі] юрбами, Мов на відпуст з корогвами (Іван Франко, XII, 1953, 7).