ВІДНИНІ

ВІДНИНІ, присл. З цього часу, від цієї пори. — Нехай же знов моя коса чорніє, мов жалоба! Я сеї барви не зміню віднині вже до гроба (Леся Українка, I, 1951, 414); — Наталю знаю я не віднині. Вона добра й гарна людина (Ольга Кобилянська, III, 1956, 223); Побратаються віднині у новій моїй оселі Труд натхненний на рівнині І пісні нові, веселі (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 57).
♦ Віднині й до [кінця] віку — назавжди. Співає народна дума: Що та слава славна Не вмре, не поляже Однині й до віку (Панас Мирний, V, 1955, 373).