ВІДДЯЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДДЯЧИТИ, чу, чиш, рідко ВІДДЯКУВАТИ, ую, уєш, док., кому.
1. На чийсь добрий вчинок, подарунок і т. ін. відповідати тим самим. Катерина Глущук не знала, чим відплачувати і як віддячувати Яворським за таке добре взуття (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 34); — За багатиря руку держить! — Аякже: кавуни їсти, то треба чимсь оддячувати (Андрій Головко, II, 1957, 247); — А коли хочеш мені віддякувати за те, що я тебе навчу,.. так от чим мені віддружи… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 250); [Кума:] Я ж тебе гріла і вкривала, і ґудзики… скрізь, де треба, пришивала, і платні не брала. А ти як віддячив? (Іван Микитенко, I, 1957, 178); * Образно. Люби свою Вітчизну, й вона тобі віддячить за любов (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 54).
2. перен. Мститися кому-небудь за вчинене зло, неприємність. Христя тоді, правда, образила його… тепер подума, що він їй віддячує (Панас Мирний, III, 1954, 56); — Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; ..Тепер усяк йому віддячить норовить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 137); — Мій Василь од мене одцурався! Підожди, підожди! Я тобі добре оддякую (Марко Вовчок, I, 1955, 81); Як він [партизан] ворогу віддячить, Земля знає, ліс побачить (Олекса Ющенко, Люди.., 1959, 169).