ВІД’Є́МНИЙ, а, е.
1. Поганий, негативний. А за найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ (Іван Франко, VI, 1951, 212); Ніхто не знав, що вона не раз боляче переживала від’ємне, насторожене, а то й просто вороже ставлення до себе однокласників (Олесь Донченко, V, 1957, 317); — Я надто поспішаю, і це одна з перших від’ємних прикмет (Мирослав Ірчан, II, 1958, 436).
2. мат. Який є величиною, взятою із знаком мінус; менший від нуля. Число із знаком мінус (—) називається від’ємним (Кисельов, Алгебра, I, 1956, 19).
3. фіз. Те саме, що негативний 4. Ядро [атома] має позитивний заряд, чисельно рівний від’ємному зарядові всіх електронів, які рухаються навколо ядра (Наука і життя, 10, 1956, 11).