ВЕРБА́, и, жін. Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8); Хутірець обріс вербами та осокорами (Іван Микитенко, II, 1957, 18).
▲ Плакуча верба — вид верби, що має довгі звисаючі гілки. З опущеним віттям стоять на острові старі плакучі верби (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 121).
♦ Верби золоті ростуть де, за ким — про недоладні, нерозумні дії кого-небудь. Де Хаброня ступить, там золоті верби ростуть (Нечуй-Левицький, III, 1956, 258); На вербі груші — безглузда вигадка, нісенітниця. — Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть (Марко Вовчок, I, 1955, 319).
ВЕРБА
Тлумачення слова