ВЕГЕТАТИ́ВНИЙ, а, е, біол.
1. Пов’язаний з ростом і живленням рослинних і тваринних організмів. У яблуні стійке щорічне плодоношення забезпечується при нормальному вегетативному рості (Колгоспник України, 4, 1954, 40); Щоб затримати і до деякої міри обмежити розростання вегетативної маси, рослини формують, прищипуючи верхівки (Овочівництво закритого і відкритого ґрунту, 1957, 50).
2. перен. Позбавлений суспільних інтересів; обивательський. Що мені з такої жінки, що не поділяє зо мною й інтересів мого народу, а провадила б біля мене лише життя вегетативне? (Ольга Кобилянська, III, 1956, 107).
3. Стос. до способу розмноження нестатевим шляхом. [Кічунов:] Я бачив тут уже цілком реальний вегетативний гібрид яблуні й груші (Олександр Довженко, I, 1958, 467).
▲ Вегетати́вна нервова система, анат. — частина загальної нервової системи організму, яка регулює діяльність органів кровообігу, дихання, травлення, виділення і т. ін.; Вегетативне розмноження, біол. — розмноження рослин і низькоорганізованих тварин нестатевим шляхом, тобто утворенням нового організму з частини материнського.