ВДИРАТИСЯ (УДИРАТИСЯ), аюся, аєшся, недок., ВДЕРТИСЯ (УДЕРТИСЯ), руся, решся, док.
1. Входити, вбігати, в’їжджати куди-небудь, пробиваючись силою через певну перепону, перешкоду. Барикади впали, вояки штурмом вдиралися на ринок (Іван Франко, VI, 1951, 160); Секретарка загородила собою двері, марно намагаючись не впустити молоду дівчину, яка, щось бурмочучи, таки вдиралася до кабінету (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 159); Першим до міста вдерся бронепоїзд «Гроза» під командою Олександра Яковича Пархоменка (Петро Панч, II, 1956, 275);
// Входити, вбігати куди-небудь навально, без попередження і дозволу, здіймаючи шум. Додому Юра вдирається, як буря (Юрій Смолич, II, 1958, 24); У коридорі хтось загомонів, застугоніли сходи, і за хвильку крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 222); * Образно. Він не те, щоб узяв участь у суперечці, а навально вдерся в неї (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 109).
2. перен. Раптово проникати куди-небудь у значній кількості, сильним струменем і т. ін. (про звуки, повітря і т. ін.). Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (Іван Кочерга, II, 1956, 373); З вулиць вдерся гамір (Натан Рибак, Дніпро, 1953, 119); Повз шкіряне запинало, що заміняло двері, в ярангу вдерся холодний вітер (Микола Трублаїні, I, 1955, 285).