ВДОЛИНУ (УДОЛИНУ), присл., діал. Униз. Ударився сердешний Василище ліктем о стіну і без сили сів на лавці, понуривши голову вдолину (Іван Франко, I, 1955, 159); Семен поглянув на неї [Олену], почухався в голову й усміхнувся заклопотано. Відтак спустив знов очі вдолину (Лесь Мартович, Тв., 1954, 123).
ВДОЛИНУ
Тлумачення слова