В’Я́ТИЧІ, ів, мн. (одн. в’ятич, а, чол.). Давнє східнослов’янське плем’я, яке жило над Окою та Москвою-рікою. На Оці та її притоці Москві-ріці жило слов’янське плем’я в’ятичів (Історія СРСР, I, 1956, 59); У VIII-IX століттях Київ був головним містом полян, які підтримували широкі економічні зв’язки з древлянами, сіверянами, радимичами, дреговичами, в’ятичами, волинянами та іншими східнослов’янськими племенами (Визначні місця України, 1958, 47).
В’ЯТИЧІ
Тлумачення слова