УЗГІ́Р’Я (ВЗГІ́Р’Я), я, сер.
1. Невисока гора, невелика височина тощо. Скоро виїхали [козаки] з гаю, зараз загледіли на узгір’ї наших рубак (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 107); Ген-ген здіймалися зелені узгір’я, освітлені сонцем, ніби казкові собори (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 337); На взгір’ї видно було Богуслав, засипаний золотим тихим світом сонця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 131); Здалека над могилою новою, Що Канівське узгір’я засмутила, Полянською схилюся головою: Преславна будь, Тарасова могило! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 437).
2. Схил гори, височини тощо. Над ставом по взгір’ю — темний сад (Андрій Головко, I, 1957, 451); В війні за правду ти гримиш, як грім, В труді шумиш, як по узгір’ях води, — — І всесвіт весь у подиві палкім Тебе навік прославив, наш народе! (Максим Рильський, II, 1960, 332); Дощ ішов безперестанку; хмари запнули вершину Казбеку, сповзали на узгір’я (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 112).