УХОДИТИ 1 див. входити.
УХОДИТИ 2, джу, диш, недок., діал. 1: Не уходить (не уходило), безос. — не личить, не годиться. Побачивши страшного ворога тут же перед собою, вони зблідли й затремтіли. Але скритися, тікати не уходило, — треба було ставити чоло, будь-що-будь (Іван Франко, VI, 1951, 15).
2. за кого — що. Вважатися. Коли йшла [Обринська] вулицею, їй кланялися всі. Не тим, щоб була, може, краще або багатше одіта від других видніших дам міста, а радше тому, що уходила за взірцеву матір, походила, як казали, з «доброго дому» (Ольга Кобилянська, III, 1956, 11); Дурний, коли мовчить, то за мудрого уходить (Номис, 1864, № 6196).
УХОДИТИ 3, джу, диш, недок., УЙТИ, уйду, уйдеш, док., перех., діал. Проходити певну відстань. — Прошу спати, бо завтра встаємо дуже рано, щоб за холоду уйти добрий шмат дороги! (Іван Франко, IV, 1950, 260).
УХОДИТИ (ВХОДИТИ), оджу, одиш, док., діал.
1. Походити досхочу. — Ні чоловік в’їв, ні впив, ні красно входив (Іван Франко, IV, 1950, 193).
2. Довго носячи, робити старим, непридатним для користування (одяг, взуття і т. ін.).