УЯВНИЙ

УЯ́ВНИЙ, а, е. Який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві. Найвиразніше відчувається запах лозової кори. Хоча він, можливо, і не реальний, а уявний. Навряд чи пригонить вітер гіркуватий подих розімлілого верболозу аж з дніпровського берега (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1964, 14); Говорила [Зоня] до своїх уявних слухачів (Ірина Вільде, III, 1968, 102); Оксен, не відкриваючи очей, тріпає головою і, стискуючи руку в кулак, п’яно варзюкає [верзе]: — Р-риссю… Ма-арші.. — І починає шукати правою ногою уявне стремено (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 135);
//  у знач. ім. уявне, ного, сер. Те, що створене уявою, в уяві. Зрештою, між уявним і дійсним завжди існуватиме якась невідповідність! (Натан Рибак, Час, 1960, 13).
 Уявне число, мат. — корінь парного степеня з від’ємного числа.