УЧАДІЛИЙ

УЧА́ДІЛИЙ (ВЧА́ДІЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до учадіти. Невже оце та сама Наталка, яку він знав ще дівчиськом, яку на руках виносив зомлілу, вчаділу від сірки з овечих фальцфейнівських сараїв? (Олесь Гончар, II, 1959, 27); Накинувся [Яшко] на газети, на журнали.., аж поки бібліотекарка зазначила: — Зараз бібліотека зачиняється. Тоді підвівся, вчаділий, і, хитаючись, вийшов на вулицю (Андрій Головко, I, 1957, 168);  * У порівняннях. Його зарахували студентом.. Кілька днів він ходив мов учаділий від успіху, від щастя (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 161).