УБЛАГАТИ (ВБЛАГАТИ), аю, аєш, док., перех.
1. Благаючи, домогтися згоди виконати прохання, позитивного розв’язання чого-небудь. Після свят вона [Загнибідиха] не тільки ублагала чоловіка набрати наймичці на одежу, а сама пішла й набрала разом на дві: буденну і празникову (Панас Мирний, III, 1954, 100); [Русалка Польова:] Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити! (Леся Українка, III, 1952, 233); Спершу він працював лопатником на поверхні у далі ублагав десятника і перейшов до забою кайлувати руду (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 90); Для Дарки картина була ясна: лісоруби їхали без квитків і оце тепер збиралися ублагати ревізора (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 374).
2. рідко. Те саме, що умилостивити. [Микита:] Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 99); Закупив [Рустем] по дорозі мало не цілу крамницю, щоб ублагати Айше (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 158).