ТИХОМИ́РНИЙ, а, е, розм.
1. Тихий, сумирний. Нас тройко тихомирних у хаті. Всі вкупі робимо (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 372); Якою тихомирною дівчинкою була лісовичка..! (Олесь Донченко, V, 1957, 71).
2. Спокійний, неквапливий. Розмовами з Смотрицьким він жив навіть і тоді, коли лише сподівався на них, готувався до них. А в тихомирній розмові — спочивав душею й тілом (Іван Ле, Наливайко, 1957, 120);
// Який навіває спокій. І тихомирний сонячний пейзаж Кругом нас непомітно обступає… (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 53);
// Який умиротворяє. Гнат.. відчув, як спадає йому на серце тихомирний спокій (Петро Панч, В дорозі, 1959, 49).