ЦИТЬ

ЦИТЬ, виг., розм. Уживається як заклик до тиші, мовчання. Катря припинилася. — Що він таке співав? — спиталася, вжахнувшися співу того: — що він співає? — Послухаймо, — кажу, — то й почуємо… Ходім ближче. — Цить! Постривай! — шепоче мені (Марко Вовчок, I, 1955, 203); — Цить, пане гетьмане! Буде, й того, що ти знатимеш, хто був Сомкові катом, — каже Кирило Тур (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 185); В Заячій балці кроків за сто попереду гострозорий Марко помітив биків, що стояли прип’яті до телеграфного стовпа. — Це Денис, він погнав раніше мене, — зашепотів Марко. — Ану, цить… (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 9);
//  Уживається як заборона галасувати, кричати, лаятися і т. ін. — Цить! а то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш, — крикнула Кайдашиха й скочила з місця (Нечуй-Левицький, II, 1956, 290); — Цить! Не верещи! — Коловратський шльопнув його своєю величезною долонею по тім’ю і насунув розплющений капелюшок аж до підборіддя (Юрій Смолич, II, 1958, 37);
//  Уживається для того, щоб умовити людину (перев. дитину) не плакати. — А цить же, Аничко! Та бо не плачі.. (Лесь Мартович, Тв., 1954, 156); — Чого ти сумний такий? — Чоботи порвались, — плачу. — Цить, кажуть [учитель], у мене зайві є (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 40); Івась хлипав, утираючи кулаком сльози. — Цить, цить! — казав дід (Панас Мирний, I, 1954, 289); Спи, мій маленький, Цить. Зайчик сіренький Спить (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 53);  * Образно. Ой не плач, моє серце, ой цить! Нехай плачуть маленькії діти! (Микола Вороний, Вибр., 1959, 48).