ЦИ́НІК, а, чол.
1. Цинічна людина. Іван слухав поповичеві теревені, сміявся: здібний хлопець Славко, але виховання зробило з нього принципового ледаря, циніка і гульвісу (Петро Колесник, Терен.., 1959, 84); Дьяконов волів би краще не слухати похмурих його прорікань, бо як не дивно, але Васька Лобатий, цей п’яниця, скандаліст і цинік, не раз уже виявлявся правим (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 636).
2. іст. Послідовник давньогрецької філософської школи, яка проповідувала незалежність людини від навколишнього середовища, зневагу до людської культури, повернення до первісного стану.