ТЮ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.
1. перех. Лаяти, бити, шмагати. Як попав же його батько в руки, як почав тюжити. Тюжив, тюжив — поки аж проситись почав (Словник Грінченка).
2. Литися з силою, шумом (перев. про великий дощ). Надворі тюжить дощ (Степан Васильченко, II, 1959, 74); Вже третій день не вщухаючи тюжив дощ (Олесь Донченко, V, 1957, 153).