ТЕРПУ́Г, а, чол.
1. Сталевий брусок із насічкою, вид напилка. Де-не-де в порожнім корпусі цеху, скрегочучи, пиляли терпуги (Іван Ле, Мої листи, 1945, 212); Складні деталі, які можна було виточити лише на спеціальних станках, він виточував та полірував терпугом у лещатах (Вітчизна, 4, 1962, 202); * У порівняннях. Язик тещі запрацював, як терпуг (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 22).
2. Шевське знаряддя для згладжування кінців цвяхів у середині взуття.