СВЯТИТИ, свячу, святиш, недок., перех., церк.
1. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чомусь святості; освячувати. Чайченкова мати купила хату у Любчиках, святила ту хату (Марко Вовчок, I, 1955, 194); Почали ченці молебень правити, потім колодязь святити (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 79); * Образно. За ниву, що святив наш чесний піт, За серцем нашим живлені заводи, За пісню й книгу, як за сонця світ, За ясні зорі і за тихі води — На прю ми стали проти царства тьми (Максим Рильський, II, 1960, 182).
2. Висвячувати кого-небудь у духовний сан.