СВІТЛІШАТИ, ає, недок.
1. Ставати світлішим. Ніч минала, усе округи світліша (Марко Вовчок, I, 1955, 325); Розвиднялось. Світлішало небо, бліднули зорі (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 109);
// безос. Ось перед нею світлішає. Уже вона мчить стежкою між житами і тільки тут, стишивши біг і важко дихаючи, трохи заспокоюється (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 229).
2. безос. Розвиднятися, світати. На сході світлішало (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 5).
3. перен. Набирати веселішого, радіснішого, привітнішого виразу (звичайно про обличчя, очі). При згадці самого імені Оленки суворі обличчя вояків світлішали (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 300).
♦ Світлішає (світлішала) душа в кого — те саме, що Світліє (світліла) душа (див. світліти). Душа Ольги світлішала в дружбі, корисній праці… (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 228).
4. перен. Ставати яснішим, логічнішим, чіткішим (про думки). Як ти підносиш на руках дитя, Світлішають думки і почуття (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 244).