СУПЕ́РНИК, а, чол.
1. Той, хто прагне перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь. [Убийбатько:] Хіба ще хто хоче прославитись, крім мене? Хто ж цей, сказати б, мій конкурент на лавровий вінок, мій злий суперник? (Іван Микитенко, I, 1957, 414); — Уявіть собі, ось кінчиться війна… Очевидно, імперіалістичні хижаки знову візьмуться за своє… Знову розгорнеться боротьба між суперниками, між конкурентами (Олесь Гончар, III, 1959, 428);
// Один із учасників спортивного змагання, гри. Армійці Ленінграда приймали у себе чемпіонів країни — хокеїстів команди «Крила Рад». Господарі майданчика зіграли проти іменитих суперників напористо, швидко, агресивно (Вечірній Київ, 5.XII 1974, 4);
// Той, хто, поряд з іншим, домагається кохання якої-небудь жінки. Начко почув.. холод у своїм серці на думку, що Владко міг би.. стати його суперником, а що гірше, щасливим суперником (Іван Франко, VI, 1951, 229); Тут [у пивній] заливають часом свою очманілу голову ревниві парубки, щоб потім.. вдертися в гущу молоді й виміщати всю свою злість і любовні невдачі на суперникові (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 83).
2. перен. Той, хто має однакові з ким-небудь якості, достоїнства, заслуги і т. ін., не поступається перед кимсь. Циган Охрій намагався так бити в свій бубон, щоб суперника в музиці, Лейбу, не чути було (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 24); Жуковський твердив, що «перекладач у прозі — раб, перекладач у віршах — суперник» (Максим Рильський, IX, 1962, 59).
Не має суперників хто, що; Немає (нема) суперників у кого — чого — хто-, що-небудь перевершує всіх, все. Всі твори Гоголя присвячені виключно змалюванню світу російського життя, і в нього нема суперників у мистецтві відтворювати його в усій його правдивості (Віссаріон Бєлінський, Вибр. статті, 1948, 354).