СТИДНО, присудк. сл. Охоплює відчуття стиду; соромно. Ой не сідай коло мене, бо мі буде стидно, Я дівчина, як калина, а ти, як страшидло (Коломийки, 1969, 106); Чує що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 157); — Дядю, дайте гостинця! — тихо, боязко промовив хлопчик. — Мовчи! — суворо насварилася на його дівчинка, — стидно прохати (Степан Васильченко, I, 1959, 125); — А вам стидно з старої жінки сміятися! (Андрій Головко, II, 1957, 128).
СТИДНО
Тлумачення слова