СТАРОРУ́СЬКИЙ, а, е.
1. Який існував у період, часи давньої Русі, пов’язаний з ними. У світовій літературі небагато знайдеться літературних пам’яток, що відзначались би таким довголіттям, як «Слово о полку Ігоревім». Не одному поколінню митців дає натхнення краса і сила цієї найдорогоціннішої поетичної перлини староруського письменства (Радянське літературознавство, 7, 1965, 76); Генетично пов’язані з творчістю староруської народності, українські думи та історичні пісні мають незаперечні риси спорідненості з найдавнішими з тих, що дійшли до нас, російськими билинами Київського та Новгородського циклів (Максим Рильський, IX, 1962, 218); У IX—XI ст. найважливішим культурним центром стає велика староруська держава — Київська Русь (Українська класична опера, 1957, 12);
// Який належав давній Русі. Усе село з своєю дерев’яною старою церквою схоже на малюнок, вирваний з історичного альбому, в котрому намальовані староруські городи Новгород або Київ (Нечуй-Левицький, II, 1956, 401).
2. Те саме, що староросійський.