СТАРІТИ, старію, старієш, недок.
1. Ставати старим (у 1, 3 знач.) або старішим. [Храпко:] Та вже, правду кажучи, — і старіти потроху я став, одставати почав (Панас Мирний, V, 1955, 171); — Мариня, видно, вже зовсім старіє, якщо сприймав всерйоз цей дурненький жарт, — кидав їй зі злістю Зоня (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 511); Ішов час. Старіла, батракуючи на полях у графа Шенборна, вдова Терезія (Василь Козаченко, Вісімсот.., 1953, 64); Дуби старіють непомітно, Не те що ясени тендітні (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 16); * У порівняннях. — Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом,.. чорний вугіль сивизною вкривався, наче старів (Леся Українка, I, 1951, 293).
2. Ставати застарілим. Тільки пісня не старіє, така все юна, як колись (Володимир Сосюра, Щоб сади.., 1947, 123); Для самокритичного і вимогливого Самійленка власні твори старіли швидше, ніж вони могли дійти до друкарського верстата (Радянське літературознавство, 12, 1966, 61).
3. спец. Змінювати свої форми і властивості під впливом різних фізико-хімічних умов або з бігом часу. Витрачаючи свою ядерну енергію, зірки поступово старіють (Наука і життя, 4, 1963, 37); Фотоматеріали під час зберігання «старіють», що виявляється у зменшенні світлочутливості і коефіцієнта контрастності (Довідник фотолюбителя, 1959, 33).