СПІВЗВУ́ЧЧЯ, я, сер.
1. муз. Поєднання двох або кількох звуків при одночасному звучанні. В багатокуплетних обробках [В. С. Косенка] кожен новий розділ (куплет) гармонізовано новими фактурними, ладогармонічними прийомами, нерідко дуже складними співзвуччями (Народна творчість та етнографія, 1, 1967, 64).
2. книжн. Злагоджене, гармонійне звучання. Громохкий гул віків і тихий шерх трави В його чутті одним співзвуччям злиті (Леонід Первомайський, I, 1958, 228).
3. У віршуванні — повторення подібних голосних звуків, а також схоже звучання кінців рядків; асонанс, рима. Для поезії.. в свої закони, тільки їй притаманні співзвуччя (Радянське літературознавство, 11, 1967, 52).
4. перен. Внутрішня подібність, відповідність.