СП’ЯНЯТИ

СП’ЯНЯТИ, яю, яєш і рідко СП’ЯНЮВАТИ, юю, юєш, недок., СП’ЯНИТИ, ню, ниш, док., перех. Робити кого-небудь п’яним, доводити до стану сп’яніння; п’янити, оп’яняти. Лий ще чарку та не бійся, Брага не сп’янить мене (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 73);
//  Викликати стан, схожий на сп’яніння. Пахощі трав.. легко сп’яняють мене (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 12); Вийшла [Надійна] на мороз, що відразу опік обличчя. Сп’янило на секунду свіже повітря (Олександр Копиленко, Дуже добре, 1937, 262);
//  перен. Збуджувати, викликати якісь почуття. Груди його важко дихали від прудкого гону, дотик молодого теплого тіла дівочого сп’янив його (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236); Пісня про сироту, що поневіряється в людях, зразу сп’янила Тараса (Степан Васильченко, II, 1959, 369).