СОЛОВІТИ, ію, ієш, недок., розм.
1. тільки 3 ос. Ставати невиразним, тьмяніти (про очі, погляд). В висок Дареса затопив [Ентелл]: 3 очей аж іскри полетіли, І очі ясні соловіли, Сердешний об землю упав (Іван Котляревський, I, 1952, 98); Розливається по жилах [горілка], і червоніє людина, соловіють у неї очі, і голосніше вона балакає (Остап Вишня, I, 1956, 57).
2. Ставати в’ялим, сонним (від утоми, сп’яніння і т. ін.). За кілька хвилин до столу, де соловів Максим, підійшла з шампанським офіціантка (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 139).