СОБО́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до собор 1.
▲ Соборне уложення — кодекс законів Російської держави періоду феодально-кріпосницького ладу. Собору було запропоновано затвердити новий збірник законів, який дістав назву «Соборного уложення» (Історія СРСР, I, 1957, 154).
2. Прикм. до собор 3. Сильне враження на Тасю справив один з експонатів соборного музею (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 34); Золото старих соборних бань сліпуче блищить проти сонця (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 4);
// Який служить у соборі або функціонує при ньому. Уже перші «роз’яснення» [універсалу].., з такою помпою виголошуваного найбасовитішими соборними протодияконами, примусили задуматись багатьох (Андрій Головко, II, 1957, 431); Деякі графіті Софійського собору свідчать, що соборні дяки мали учнів, котрих навчали грамоти (Наука і життя, 10, 1970, 24); З перших же нот всі його впізнали. Це був перший тенор соборного хору (Юрій Смолич, II, 1958, 38);
// Який здійснюється, відбувається в соборі, пов’язаний з ним. Він.. теж був зараз тут, на великій соборній відправі (Олесь Гончар, II, 1959, 203).
Соборна церква — те саме, що собор 3. Повів [князь] нового гетьмана з старшиною в соборну .. церкву (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 172).
3. заст. Об’єднаний; неподільний.