СКРИП у, чол. Різкі, високі звуки, утворювані тертям, стисканням і т. ін. предметів або їх частин. Заробітчани йшли мовчки. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків (Панас Мирний, I, 1949, 226); Чути скрип пер, шелест паперу, брязк ножиць (Іван Франко, IV, 1950, 31); Розмову перервав скрип дверей (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 96); Віддалилася й стихла пісня, і тоді виразнішим став скрип журавля над колодязем (Микола Олійник, Леся, 1960, 83); Северин… цьвохкає биків батогом, гарба із скрипом рушає далі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 66);
// Звуки, які видають деякі птахи (снігурі, деркачі і т. ін.). Полотна біліють на-жовтім лататті, Лужки процвітають, та скрип деркача (Михайло Стельмах, V, 1963, 35).
♦ З (зі) скрипом — дуже трудно, через силу або нехотя. Неспокійне життя Крутогори зі скрипом, непередбаченими зупинками, поволі, але неухильно ішло вперед (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 121).
СКРИП 2, виг.
1. Звуконаслідування, що означає різкий, високий звук від тертя, стискання і т. ін. предметів або їх частин.
2. розм. Уживається як присудок за знач. скрипіти. Аж у сінях двері скрип, Далі в хату двері рип, Шелеп кум у хатку! (Степан Руданський, Тв., 1959, 218); Заворушилося колесо проти води, тільки скрип, скрип, скрипі (Михайло Стельмах, II, 1962, 307).