СКОТА́Р, я, чол.
1. перев. мн. Ті, що займаються розведенням скоту. Скотарі мали собі од вітру.. халабуди,.. вони кошами прозивались; їх ставили на колеса, щоб легше було перевозить на друге місце (Олекса Стороженко, I, 1957, 267); Лівобережні племена кочових або напівкочових скотарів рушили на Правобережжя, перетворюючи ниви в пасовища (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 84).
2. Робітник, що доглядає, вирощує скот. З темної лісової гущавини, на той [трембіти] звук відкликається інший, різкий голос — то ріг скотаря (Іван Франко, III, 1950, 8); Серафима вважалась на Дослідному старшим скотарем тваринницької ферми (Петро Дорошко, Не повтори.., 1968, 103); Оплата праці скотарів розроблена так, щоб стимулювати їх до кращого догляду, одержання вищих приростів (Хлібороб України, 9, 1963, 7).