СКОРЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, СКОРЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.
1. Вигинатися, кривитися в корчах. Він увесь тремтів, як у трясці, скорчувався і ховався під подушкою (Панас Мирний, I, 1954, 362); Він скорчився од болю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 407).
2. Дуже згинатися (у 2 знач.). Ой, знати, знати, Хто оженився: Скорчився, зморщився Та й зажурився (Українські народні ліричні пісні, 1958, 118); Старий скорчився від морозу (Іван Франко, II, 1950, 35); Його руки скорчилися досередини (Ольга Кобилянська, II, 1956, 190); Під сосною лежала доросла людина, а над нею скорчився хлопчик (Яків Баш, Проф. Буйко, 1946, 45); Два сусіди по камері сплять, мов мертві. Вони лежать скорчившись (Петро Колесник, Терен.., 1959, 281); * Образно. Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості (Марко Вовчок, I, 1955, 302).
♦ Скорчитися в три погибелі — дуже зігнутися, згорбитися. Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 329); Янкель скорчився в три погибелі і майже боком підкотився до гайдука (Олександр Довженко, I, 1958, 269).
3. Набирати певного виразу (про обличчя). Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющилися (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 73).
4. тільки док., розм. Вмерти, згинути. Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 408).