СКАЖЕНІТИ, ію, ієш, недок.
1. Втрачаючи самовладання, ставати несамовитим, нестямним. — Мені дух забивав. Я скаженію, я навіснію од кохання, — сказала вона (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 243); Залізні руки схопили селянина за горло. — Задушу, старцюго проклятий, — прохрипів, скаженіючи, Левко (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 138);
// Дуже збуджуватися, лякаючись і т. ін. (про тварин). Скаженіючи, шарахав [кінь] туди й сюди, не бачачи нічого, спотикався (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 55).
2. Біснуватися від злості; лютувати. [Дрейсігер:] Та йди ж, чого стовбичиш!? (Чутно, як грюкають у двері). Хіба ж ти не чуєш, як тая наволоч скаженів? (Леся Українка, IV, 1954, 243); Стражники скаженіли, але нічого не могли вдіяти (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 97); Ворог скаженів, розгніваний мужністю прикордонників, і кидав проти застави все нові сили (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 36).
3. перен. Досягати найвищого ступеня інтенсивності (про вітер, хуртовину і т. ін.); бушувати. Ревла, скаженіла хуртовина в степу (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 125);
// Лютувати (про мороз). Надворі тихо, холодно; мороз скаженів (Панас Мирний, II, 1949, 205); Чи ще зима не досить наглумилась? Чи ще морози будуть скаженіти? (Володимир Самійленко, I, 1958, 116).
4. Ставати скаженішим (див. скажений 2, 3). Обличчя німця зробилося лютим, він ліз на Гаврила з автоматом, штрикав дулом, очі його щосекунди скаженіли (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 399); Каламутне море скаженіло. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 392); Море скаженіє з кожною хвилиною дужче й дужче (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 151).