СКАВУЧАТИ і СКАВЧАТИ, чу, чиш, недок.
1. Повискувати (жалібно, радісно або з нетерпінням), стиха вити (про собак та інших тварин). Молодиця.. почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав (Панас Мирний, I, 1949, 269); Такса Софії Петрівни лизала тарілку, а Мільтончик, забувша пристойність, скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 388); Він тримав за ошийник вівчарку, і та нетерпляче скавучала (Олесь Донченко, VI, 1957, 203); Повів мене мій знайомий лісник показати своє лисеня. А воно вже й величеньке. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 154);
// Утворювати пронизливі звуки (про предмети, вітер і т. ін.). В другій робітні скрипіли і сичали пильники, і курява знімалася до вікон. В третій скреготіло залізо на точилах і зойкало, і скавучало (Мирослав Ірчан, II, 1958, 271); Терпко рипить сніг під ногами, з присвистом скавучить під полозками саней (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 300).
2. перен., розм. Жалібно стогнати, плакати (про людину). Спершу кричала Галя, а то і кричати перестала, тілько скавучить якось болізно [болісно] (Панас Мирний, IV, 1955, 72); Вони схопили зв’язаного обера й почали пхати в порожній котел похідної кухні. Обер пручався й жалібно скавучав (Василь Кучер, Голод, 1961, 135).
3. перен., розм. Набридати кому-небудь скаргами, докорами; плакатися. [Несміян:] Підсунь до мене гранати. [Книш:] Вам добре, ви пожили на світі. А що я бачив? [Прохор (до Книша):] Не скавчи, бери гранату. Ставай поруч (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 165).