ШИКУВАТИ 1, ую, уєш, недок., розм. Виявляти шик у чому-небудь, жити з шиком; франтити. Як підперезавсь [Омелько] поверх латаної свити, замість мотузки, жіночою червоною окрайкою, то й по сей день шикує в ній (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 477); — Навіщо це мені? — скаже бувало Віра. — Курсистці не личить шикувати, наче дамі з «бомонду» (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 115); Ішов Максим вулицями міста величаво — шикуючи празниковою одежею, обмахуючись чистенькою відпрасованою хусточкою (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 511).
ШИКУВАТИ 2, ую, уєш, недок., перех. Ставити когось в ряд, шеренгу, колону і т. ін.; строїти. * Образно. Зима. На фронт, на фронт!.. А на пероні люди… Біля вагонів ми співаєм «Чумака»… І радість лоскотно бентежить наші груди… Шикують злидні нас, юнак до юнака (Володимир Сосюра, I, 1957, 260); Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував (Леся Українка, I, 1951, 279);
// Утворювати шеренгу, колону і т. ін. У путь, піонери, Шикуймо ряди! Прикрасимо сквери, Двори і сади (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 49); Сини сідлали коней, ясну зброю брали в руки, шикували грізні лави (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 9).