ШИКАТИ

ШИКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Вимовляти звук «ш-ш», «чш», закликаючи до тиші, заспокоюючи і т. ін. Надувсь наш пан Забрьоха, мов індик, і став шикати, щоб усі замовчали (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 219); Декілька жінок з малими дітьми ставали кружка коло церковних ерат; діти плакали, матері їх гойдали, шикали (Панас Мирний, III, 1954, 321); По чотири в ряд рушили партизани толокою до лісу. Хтось глухо кашляв у кулак, на нього шикали (Сергій Воскрекасенко, Весна.., 1939, 40); Приятелі, в театрі поводились несамовито. З ложі, де вони сиділи, чути було захоплені вигуки, шум, гамір. Публіка шикала (Олександр Ільченко, Петерб. осінь, 1956, 166);
//  Видавати звуки «ш-ш» (про предмети). Дід займав свою ручку. Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 11).