СЕРДЕШНИЙ

СЕРДЕ́ШНИЙ, а, е. Який викликає співчуття; бідолашний. — Беріть його! В’яжіть харцизяку! — кричать усі в один голос. Схопили сердешного Левка (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 260); Думала [Мотря] піти сказати на сина, що він розбоєм промишляє.. Та шкода й сердешної Галі (Панас Мирний, I, 1949, 410); Вітер осінній реве і лютує. Дивлюся: під тином сердешна дитина, Хлоп’ятко маленьке, — вся в латках свитина (Борис Грінченко, I, 1963, 10); На його кроки здалеку іржанням обізвалися коні.. «Бідненькі вони, певне, пропадають від жаги, і ніхто ж не пожаліє сердешну худобину» (Михайло Стельмах, I, 1962, 502);
//  у знач. ім. сердешний, ного, чол.; сердешна, ної, жін. Нещасна, безталанна людина. — А де ваша, діти, мати? — Сердешний питає. — Тату! тату! наша мати У шинку гуляє (Тарас Шевченко, II, 1953, 120); Усе у неї одні такі думки та гадки… аж сплакне сердешна, як їй допече до серця (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 433).