САМОЛЮ́Б, а, чол. Людина егоїстичної вдачі; себелюб. Самолюб всякому не люб (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 131); В бесіді вони [ліберали] часто люблять широкі, розмашні фрази, грімкі слова, — а на ділі вони крайні матеріалісти, консерватисти та самолюби (Іван Франко, XVI, 1955, 29).
САМОЛЮБ
Тлумачення слова