РУЧА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., РУЧИ́ТИСЯ, ручуся, ручишся, док.
1. Будучи, впевненим у чому-небудь, гарантувати його. Необхідно було найти артилериста-віртуоза, що влучив би з такої відстані в дзвіницю бодай одним із трьох снарядів. Ніхто з партизанських артилеристів не ручався, що йому вдасться це (Олесь Гончар, II, 1959, 77); — Гм-гм! — промимрила редакторка. — За це я.. не можу ручитись, панно Річинська, одержите ви посаду одразу чи не одержите… (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 535).
♦ Головою ручатися (ручитися) див. голова.
2. Брати на себе відповідальність за кого-небудь; поручатися. — Ти що, ручишся за нього? — не вгамовувався Балащук.. — Так, ручуся, — твердо і рішуче проказав Ковров. — Василь Золотаренко чесний комуніст (Натан Рибак, Час, 1960, 461).
Ручатися (ручитися) за себе — відповідати за свої дії, вчинки, за свою поведінку. — Більше цього не робіть, тату, — попередив тремтливим, сповненим гніву голосом Прохор і вихопив з батькових рук лозину. — Чуєте? Бо я не ручуся за себе (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 166).