РОЗПІЗНАВАТИ, аю, аєш, недок., РОЗПІЗНАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Визначати щось за певними ознаками, прикметами. Він перший.. вчив мене розпізнавати час на годиннику (Іван Франко, IV, 1950, 207); Христя вчила дітей, як розпізнавати стиглі кавуни по звуку і по хвостиках (Олесь Донченко, V, 1957, 143);
// Сприймати, розрізняти що-небудь органами чуття. Серце моє билося якось незвичайно, і я старалася ловити вухом і розпізнавати його голос (Іван Франко, III, 1950, 102); Аромат степу не був для мене суцільний — я розпізнавав в ньому десятки самостійних пахощів (Юрій Смолич, День.., 1950, 240); З кожною хвилиною все важче ставало розпізнавати сліди на снігу (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 163); В нічній темряві Гриць Семко нічого не міг розпізнати (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 188);
// Виявляти, узнавати в кому-, чому-небудь знайомого або щось знайоме; упізнавати. Прийшов батько, розглядає, Насилу Степана Розпізнає (Тарас Шевченко, I, 1951, 286); Розпізнав Олексій помазану жовтою глиною хату Коваля Юра з її зеленими віконницями (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 297); — Хоч і давно я у вашому палаці була, а розпізнала. — Чайчиха скидає з плечей важку торбу, ставить її (Михайло Стельмах, I, 1962, 297).
2. Діставати повніше уявлення про кого-, що-небудь; глибше узнаючи, правильно оцінювати когось, щось. Господар.. умів розпізнавати людей з першого погляду (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 12); Сів князювати в Галичі Мстислав. Навчився він у Новгороді розпізнавати поведінку бояр (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 290); Людство розпізнало справжнє обличчя капіталізму (Комуніст України, 9, 1961, 22).
3. З’ясовувати, виявляти відмінність, різницю між ким-, чим-небудь за якимись ознаками, прикметами; розрізняти. Олена не розумілась на сортах кави. Зате Мариня.. навчилася розпізнавати гатунки кави (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 207); Вміла [дівчина] розпізнавати солодець від козлятника, люпин від конюшини (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 42); Коли б він знав, як розпізнати жулика і чесну людину — він би не так боявся (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 51).