РОЗНОШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗНОСИТИ, ошу, осиш, док., перех.
1. Носячи, робити просторішим, вільнішим, зручнішим (одяг, взуття). — Завтра дядько Данило обіцяли дати тобі нові чобітки розносити, — кажу я Яшкові (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 11).
2. тільки док., перев. безос., розм. Почати ходити де-небудь, робити щось (уживається перев. при висловленні незадоволення з приводу чиїх-небудь дій). [Явдоха (з другої хати):] Тату! тату! Борщ давно вже на столі стигне. [Храпко:] От розносило їх! (Панас Мирний, V, 1955, 141).
♦ Лиха (недобра) [година] розносила; Лихо розносило кого — хтось ходить де-небудь, робить щось (уживається перев. при висловленні незадоволення з приводу чиїх-небудь дій). — Так, так… Де ж уночі розносила його лиха година? Послав серед ночі хлопця (Панас Мирний, III, 1954, 58); — Що там таке? От їх достобіса! Недобра їх розносила, Мов справді за ділом (Тарас Шевченко, I, 1963, 35); [Кукса (уздрів Дранка):] Чого це ви, сусіде, так радієте? [Дранко:] А вас яке лихо розносило, що танцюєте? (Марко Кропивницький, I, 1958, 191).