РОЗБРАТ

РОЗБРАТ 1, у, чол. Ворожнеча, розлад між ким-небудь. Настане — вірю я — година: Загине розбрат на землі (Павло Грабовський, I, 1959, 560); Надії ворогів на розклад Країни Рад шляхом внесення до неї національного розбрату — були биті з перших же днів Вітчизняної війни (Павло Тичина, III, 1957, 184); На зміну державній єдності [Київської Русі] прийшло ворогування удільних князів. Від безперервних особистих чвар і розбрату князів-родичів, позбавлених державного розуму, слабшала Руська земля (Олександр Довженко, III, 1960, 75);
//  Розходження в чому-небудь між кимсь, відсутність взаєморозуміння; незгода. — Бачать вони [пани], що між нами чвари та розбрат — от і нищать кожного поодинці, — напутливо заговорив Ходика (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 144); Вона бачила, що розбрат між нею і тими, котрим дала життя, ставав щораз більший і щораз ширші захоплював круги (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 16);
//  Збентеження, розгубленість, паніка де-небудь. Чиєсь лихо більш абстрактної натури і залежить не від фактів, а від думок, не зв’язане ні з якою людиною, а залежить від розбрату у власній душі (Леся Українка, V, 1956, 371); Всі вони розповідали, що розбрат панує в петлюрівців (Семен Скляренко, Шлях.., 1937, 286);
//  Недружні, неприємні стосунки між ким-небудь; чвари. У ланці панував розбрат, нічого майже не робилося, добрива не заготовлялися (Василь Минко, Вибр., 1952, 48); — А що з нею [газетою] робити? — спитав старик, здвигнувши плечима. — Тільки базікання та розбрат від неї… (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 508).
♦ Сіяти (посіяти, вносити, внести і т. ін.) розбрат — викликати ворожнечу, чвари, паніку. «Єднайтесь, всіх країн трудящі!» — Хай прогримить, як кари грім, На тих, що роззявляють пащі,.. Що розбрат сіють поміж націй (Максим Рильський, II, 1960, 84); Ці несамовиті приблуди вспіли заколотити наш дотеперішній спокій і внесли загрозливий розбрат у нашу громаду (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 58); Яблуко розбрату — причина, предмет ворожнечі, чвар, розладу кого-небудь з кимсь. — Який же ви талісман на щастя, Марто? — посміхнувся Коваль, кивнувши в бік обох Комаренків. — Ви справжнє яблуко розбрату, не встигли прийти, а вже викликали цілий бунт (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 60).