РОЗ’Є́ДНАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’єднати. Землі України віками були роз’єднані державними кордонами (Комуніст України, 3, 1969, 89); Рівночасно треба.. сприяти.. наближенню роз’єднаних капіталізмом робітників фізичної й розумової праці (Василь Еллан, II, 1958, 56).
2. у знач. прикм. Відокремлений від інших; поодинокий. На майдані залишились роз’єднані люди і купка дукачів, які щойно тиснулися до драгунів (Михайло Стельмах, I, 1962, 644).
3. у знач. прикм., перен. Позбавлений згуртованості, єдності. Князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз’єднаних і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг (Іван Франко, VI, 1951, 36).